У кожного своя школа....

У кожної людини є своя школа.В одних —це школа в столиці.

В інших — у великому місті. А багато мільйонів людей здобуває освіту в непоказних сільських школах.

       Наша школа народилася в мальовничому селі, на березі маленького веселого Збруча ще до 1917 року.

         У церковно-приходській школі науку відкривали школярам місцевий священик та один учитель. Вчитель отримував мізерну платню і тому учні по черзі носили йому обід.

         Був час, коли школою називали одну кімнату в будинку дяка. А тоді, коли приміщення не могло помістити всіх учнів, громада села прийняла рішення побудувати школу. Розпочалося будівництво у 1929 році, а у вересні 1931 року  у новому приміщенні продзвенів перший дзвінок.

            З першим уроком, з першим учнівським кроком, з першими успіхами та двійками почала писатися історія нашої школи.  

           Оглядаючись в минуле, ми бачимо, як у 1957 році юні натуралісти під керівництвом Вербицької Леоніди Едуардівни садять  фруктовий сад.

           А в 1968 році школа отримала статус восьмирічної.

          У 1988 році, коли після спорудження добудови, наша школа стала середньою.

          Географічне положення села зумовило традицію, що на навчання поспішали діти з навколишніх сіл. До 1948 року сходилися до нашої школи учні сіл Сокиринці, Збриж, Чагарівка Чемеровецького району та села Сокиринці Чортківського району Тернопільської області.

         У 1988 році  учнями Сокиринецької середньої школи стали діти з села Ленінського, яке було бригадним селом місцевого колгоспу. І відтоді школярі зо Збрижа та Ленінського почали приїжджати на навчання. Про акцію «Шкільний автобус» ще ніхто нічого не знав.

          Окрасою будь-якої школи світу є її учні та вчителі. Неможливо, я думаю, встановити істину, хто приносить школі більше хвилин насолоди,натхнення, щастя. Бо ж без вчительського безмежного серця, теплих рук та розуму не оживуть дитячі очі, не загоряться вогниками натхнення та пристрасті до знань і  книжок, пісень та ігор, дослідницьких робіт та спортивних успіхів.

          За більше , ніж півстоліття, часточки своїх сердець залишили в нашій школі семеро директорів. Серед них — Бабич Віталій Савович, який потім керував Чемеровецьким відділом освіти. Але найдовший термін перебування на цій посаді випав на долю сьогоднішнього директора школи Задоянчука Анатолія Васильовича — 24 роки.

             Саме ці, найрідніші обличчя, зустрічають щоранку наших учнів. Ми віддаємо їм шану, ми рівняємося на них, ми творимо сьогодення.

                Сьогодні Сокиринецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів працює зі страхом у серці. І боїться вона оптимізації. За парти 1 вересня сіли тільки 85 школярів.

            Будні нашої школи скрашуються  звичаями і традиціями, успіхами та святами, першим вересня і 25 травня.

              Ми щоранку, розпочинаючи робочий день, зустрічаємо сонце і дзвінок на перший урок підняттям Державного прапора та співаємо Державний гімн.

              Пахощі свята квітів та кольори свята Валентина, дух спортивних змагань по тенісу та романтика туристичних походів, сльози від зустрічі з випускниками і радість останнього дзвоника — все робить незабутніми наші шкільні роки.