Д Селінджер
Прочитала "Тедді". А ви вірити, що книжки живуть у декількох вимірах?
Джеро́м Де́від Се́лінджер (англ. Jerome David Salinger; * 1 січня 1919, Нью-Йорк — † 27 січня] 2010) — американський письменник.
Серед його найвизначніших творів — роман «Ловець у житі» (1951), що мав значний вплив на суспільство Америки.
У 1953 надруковано збірку «Дев'ять оповідань». У 60-ті роки виходять новели «Френні і Зуї» (Franny and Zooey) і повість «Вище крокви, будівничі» (Raise High the Roof Beam, Carpenters).
«Дев'ять оповідань» (англ. Nine stories) — єдина офіційна збірка оповідань американського письменника Джерома Девіда Селінджера, яка була опублікована в травні 1953 року. Вона вважається збіркою найбільш відомих та цікавих творів письменника — «дев'яти перлин в намисті творчості Дж. Селінджера». Книга містить у собі дев'ять історій, головна тема кожної з яких — внутрішні переживання героя, його спроба зрозуміти свою сутність, своє місце в цьому світі, спроба вписати себе в світ навколо себе. Деякі з цих оповідань є частиною циклу про родину Гласс.
- 1. Дев'ять оповідань
Чудовий день для ловлі рибки-бананки
Тупташка-невдашка
Перед самою війною з ескімосами
Людина, яка сміялась
У човні
Дорогій Есме — з любов'ю та всякою гидотою
Ці чарівні уста та ці зелені очі
Блакитний період де Дом'є-Сміта
Тедді
- Існує чимало пояснень назви збірки. На перший погляд назва «Дев'ять оповідань» не несе за собою жодного змісту, крім інформації про те, скільки оповідань вмістила у собі збірка. Деякі критики приписують письменнику брак смаку та оригінальності при називанні книги, деякі все ж вбачають відлуння релігійних доктрин, число 9 в яких — одна із філософських метафор «Махабхарати», де людське тіло уподібнене «дев'ятиворітному місту», а також сакральна цифра, без якої неможливо зрозуміти поетику «дхвані», тобто глибоко зашифрованого сенсу. Згідно з давньоіндійськими віруваннями, зміст істинно поетичного твору повинен мати два рівні: виражений словами та сугестивний (прихований). Сугестивність тексту не є метафоричною промовою, хоч має до нього безпосереднє відношення. Це так звана «душа» твору. Текст підкоряється строгим правилам, які дозволяють правильно подати сугестивну частину твору (дхвані). При чому, значення дхвані може бути найрізноманітнішим: через дхвані може виражатись проста думка, матись на увазі риторична форма або ж внушатись конкретний поетичний настрій. Останнє значення є найбільш важливим. Доктрина цього типу дхвані походить з того факту, що людська свідомість містить однакові для всіх людей «сплячі» зародки емоційного стану — це так звана «концепція всезагальності естетичного переживання». Санскритські теоретики виділяють 9 поетичних настроїв: еротичний, гумористичний, патетичний, жах, героїчний, страх, відраза, здивування, спокій. Для того, щоб втовкмачити читачу один із цих настроїв, в творі повинне переважати одне із головних відчуттів (стхайі-блава), відповідно (любов; сміх, іронія; співчуття; гнів; мужність; страх; відраза; відвертість; відчуження від світу). Якщо розглянути оповідання даної збірки Дж. Селінджера, з точки зору поетичних настроїв, то можна простежити, що в кожному з них є своє головне відчуття, при чому оповідання відносно цієї лінії головного відчуття слідують в тій послідовності, яка є традиційною для санскритської поетики:
- Чудовий день для ловлі рибки-бананки — головне відчуття: любов
- Тупташка-невдашка — головне відчуття: сміх, іронія
- Перед самою війною з ескімосами — головне відчуття: співчуття
- Людина, яка сміялась — головне відчуття: гнів
- У човні — головне відчуття: мужність
- Дорогій Есме — з любов'ю та всякою гидотою — головне відчуття: страх
- Ці чарівні уста та ці зелені очі — головне відчуття: відраза
- Блакитний період де Дом'є-Сміта — головне відчуття: відвертість
- Тедді — головне відчуття: відчуження від світу
Я вражена тим, що знайшла!!!!!— Що б ти зробив, якби міг змінити систему освіти? — спитав він непевно. — Ти ніколи про це не думав? — Мені справді треба йти, — відповів Тедді. — Лише дай відповідь на це одне питання, — попросив його Ніколсон. — Освіта — це моя дитина, це те, що я викла даю. Тому й питаю. — Що ж ... Я не дуже певен, що б я зробив, — відповів Тедді. — Але, напевно, не починав би з того, з чого починають у школах. — Він схрестив руки і трохи подумав. — Гадаю, спершу я б зібрав дітей і показав їм, як треба медитувати. Я б спробував показати їм, як дізнатися, хто вони насправді, 219 а не тільки їхні імена і тому подібне. Мабуть, навіть ще до того я б змусив їх забути все, що казали їм або їхні батьки, або ж будь-хто інший. Тобто навіть коли їхні батьки казали їм, що слони великі, я б змусив їх це викинути з голови. Слон вели кий лише тоді, коли поряд є ще щось — собака чи жінка, наприклад. — Тедді ще трохи подумав. — Я б навіть не казав їм, що у слона є хобот. Я міг би показати їм слона, якби він був у мене під рукою, але я дозволив би їм підійти до слона, навіть якби вони знали про нього не більше, ніж він знав про них. Те ж саме стосується й трави. Я б навіть не казав їм, що трава зелена. Кольори — лише назви. Я маю на увазі, якщо сказати їм, що трава зелена, це змусить їх очікувати, що тра ва виглядає певним чином — саме так, як ви вважаєте, а не будь-яким іншим чином, який може бути й не гіршим, а може, навіть і кращим... Не знаю. Я би просто змусив їх виблювати всі ті часточки того яблука, яке батьки й інші люди змусили їх з’їсти, шматочок за шматочком. — Хіба не було б ризику, що ти б виховав маленьке по коління неуків? — Чому? Вони не були б більшими неуками, ніж слон. Чи птах. Чи дерево, — сказав Тедді. — Тільки те, що щось вла штоване певним чином, а не просто поводиться певним чи ном, зовсім не означає, що це — неук. — Не означає? — Ні, — відповів Тедді. — До того ж, якби вони захоті ли пізнати все те — назви, кольори та речі, — вони б мог ли це зробити, якби їм хотілося, — пізніше, коли виростуть. Та я хотів би, щоб вони почали з реального бачення речей, а не лише з того, як ці речі бачать інші яблукоїди. Ось це 220 я маю на увазі. — Тедді підійшов до Ніколсона і простяг йому руку. — Тепер я маю йти.
Коментарі
Дописати коментар