Майже канікули. За два дні до відпустки. Львів

Львів зумів здивувати. Спочатку поремонтованою дорогою.

Я думала, що я вже знайома з духом Львова. Бо ж всі говорять про традиціі, звичаі, колорит— вузенькі вулиці, трамваі, львівська говірка, кава, смаколики, дух свободи. Проте я помилилася.

У Львові мало клубм та квітів. Багато дерев,камяних будинків, бруківки.

        Перша людина Львова — Олег Сенцов. Його прізвище я прочитала на банері над офісом прикордонноі служби, його портрет у вікні палацу Потоцького і на фасаді національного музею. Украіна гуманно бореться за свободу своіх патріотів.

        А далі мурашки на шкірі від того, що ти бачиш власними очима місце , де знайшли вічний спокій видатні украінські композитори, письменники, художники— еліта. Соломія Крушельницька, Іван Франко, Білозір та Івасюк, поляки, украінці, євреі…

Гіркота і сум у серці, тому що виточених білих однакових хрестів на могилах учасників АТО більшає. На кожній могилі лампадка. Ніби вогник серця того, хто дивиться на нас з небес.

         Скільки історій ми почули від екскурсовода Литвина Богдана Богдановича!!! І про гасову лампу, і про дім книги, і про лева, якого немає….Найстаріша у Львові стіна, кам’яниці, хвіртки, майстерні з солодощами.

          Львівська кава— особлива історія. Навіть у криівці іі куштують, і в копальні.

           Дощ не позбавив нас задоволення. І хоч це був не теплий літній дощ, місто не стало від того менш привабливим.

          Залишила собі на згадку туристичні буклети. Будемо випробувати інші маршрути.

Вдячна ініціатору та організатору поїздки Зюбрій А.М, заступнику директора з виховної роботи за те, що змогла знайти слова, які переконали нас, учнів 9-11 класів, у тому, що доторкнутися до історичної магії Львова варто. І не раз.

Єдине, що вразило негативно. Хоча історія почалася ідеально. Серед екскурсантів були Умнова Віка та Калінков Олексій, які розповіли, що їхній дідусь Олексій розказав про те, що у 40-х роках минулого століття. в кінці Другої свтової війни у Львові у військовому госпіталі помер Атаманчук Василь Михайлович, прадідусь дітей. Ми вирішили знайти ім"я солдата. Екскурсовод пані Марта допомогла нам, дізналася, що ім"я солдата записане на плиті на Марсовому полі. В кінці огорожі Личаківського кладовища ми натрапили на ...три ряди бетонних плит. Ні квітів, ні кольорів. Зелений газон та сірий бетон. Ми поділилися на три групи і пішли вичитувати імена загиблих на плитах. Знайшли швидко. Олексій, Вікторія та їхня мама Умнова Аліна Анатоліївна поклали квіти . ...Велич Личаківського кладовища і сірість пам"яті про загиблих у Другій світовій війні на контрасті!!!! Бо декомунізація. Але ж це вдови,сироти і пролита марно кров? Не розумію і не погоджуюся!!!!