Мої враження від Вертеби

Напевно, ви чули вираз "Квітка на камені". Це про Кам’янець-Подільський. Місто з чарівного каменя, який зацвітає жовтими квітами ауринії. Моє улюблене....
Пришкільний табір "Ромашка" подарував мені ще одну особливу історію про камінь. Ми їздили на екскурсію до печери "Вертеба".

Вікіпедія про цю печеру розповідає:

Належить до найбільших печер у Європі, довжина підземних ходів — 9021 м (за іншими даними — 8 550 м).

Середньорічна температура у печері 9—10° за відносної вологості 92—100 %.

Печера складається з широких галерей, розділених вузькими перемичками. Стінки гладкі й темні, на склепіннях — карбонатні натічні утворення у вигляді кірок, рідше — невеликих сталактитів («бочки», аномальної будови сталагміти, «місячне молоко»).

У печері є багато кажанів, особливо взимку. Вони трапляються по всій печері, а найбільші популяції — біля входу. Виокремлюють тут 4 види кажанів, занесених до Червоної книги України.

Печера Вертеба є особливою серед гіпсових печер Поділля. Вона дещо відрізняється від інших геологічною будовою, а також тим, що в ній виявлено величезну кількість археологічних знахідок доби енеоліту (IV–III тис. до н. е.).

Екскурсійний маршрут, прокладений залами та коридорами печери, має довжину 1000 метрів. Для більш підготовлених відвідувачів створений спортивний спелеологічний маршрут.

У 2010 р. увійшла до складу національного природного парку “ Дністровський каньйон ”

Я вражена темрявою та холодом печери. Що має змусити людину сховатися під товщею землі? На поверхні тепла тиша, вітер, різнотрав’я та польовий простір. У глибині землі — холод, волога скапує з каменя, круті повороти, низько каміння над головою...

Екскурсовод натхненно розповідає про знахідки часу трипільців. А мене переслідує думка: яка товща чорнозему заховала таємницю давніх людей— чому вони ховали під землею тертки, якими перетирали зерно, глиняні глечики для пшениці та води?

Укладачі експозиції провели титанічну роботу: вони "оживили" кімнати печер фігурами людей, макетами предметів, якими користувалися трипільці, подбали про освітлення, вирівняли спуск до входу. Але я не могла позбутися страху... Страшно жити у темряві, страшно постійно відчувати небезпеку від каменя і ворога, води і землі, страшно не бачити і не відчувати сонячного дотику та запаху пекучої спеки.

Наступною була наскельна церква. Я не розуміюся на особливостях ікон , до яких моляться. Але місце, яке вибрали давні люди для молитви, — на чубку скали, що височіє над Серетом, особливе. Дуже гарне. Хвилює своєю величністю та простотою. Уквітчані ікони та хрест, місце з піском, в яке можна поставити свічечку...

Шкода, що не було кого запитати , як і чим це намолене місце допомагає людям, що приносять сюди свої молитви.

Наступним етапом нашої екскурсії був краєзнавчий музей у місті Борщів Тернопільської області. Це — свято інтелекту та мистецтва. Вражає екскурсовод! Учням першого класу доступно розповідає про культуру трипільців та скарби краю. Мені у голову запала інформація про те, чому борщівська сорочка вишивається чорними нитками. У переважній більшості розповідей акцентується увага на тому, що ця частина української землі часто плакала від поневолювачів, воєн та катаклізмів. Тому і переважає в узорах вишивок колір суму та туги. Направді ж, скоріше всього місцеві господарі мали овець з шерстю чорного кольору, тому мали багато таких ниток. Ми з задоволенням дмухали у чарівну скриню і загадували бажання. Деякі діти мало не плакали, тому що не встигли задмухнути свою мрію до скрині...

Інша екпозиція музею дозволяє проводити уроки української літератури. Тому що декілька залів з величезною кількістю експонатів розповідає про життяі творчість Т.Г.Шевченка через призму картин, книжок та життя видатних людей.

Місцеві жителі завдяки краєзнавчому музею можуть долучатися до споглядання картин художників у картинній галереї.

Місцевість вражає величезною кількістю джерел , з яких будь-який спраглий подорожній може напитися крижаної чистої води.

Уже майже добравшись додому, мої малі туристи побачили памятний знак біля села Гуків та містечка Скала-Подільська, який вшановує борця за свободу командира УПА Романа Шухевича. Борця за вільну Україну ми вшанували польовими квітами, які поклав до памятного знаку учень 6 класу , батько якого захищав нашу незалежність у АТО.

Дякую вчителю історії Задоянчук Наталі ї Вікторівні за те, що відкрила для нас красу української глибинки, за те, що виховує своїх учнів патріотами та сприяє розвиткові інтелекту молодого покоління.